Синів депутатів і міністрів – на фронт!

Шокуюча несправедливість українського суспільства нещодавно була виставлена на широкий загал. Початок дійству дало інтерв’ю кандидата в Президенти Анатолія Гриценка. Він згадав про дітей політичного бомонду, які, на його думку, уникають служби в АТО: «Сина свого я не ховав, як це робили Порошенко, Луценко, Пашинський або той же Турчинов».
Правда, виявилося, що син Генпрокурора Луценка був на фронті: служив в арт-
бригаді аж 44 дні. Воював, тягав снаряди, жив у полі.
Через інтерв’ю Луценко-старший смертельно образився і дав 24 години Анатолієві Гриценку на вибачення. Той сказав у відповідь: «Генпрокурор аж надто збурився моїм інтерв’ю, де я сказав про високих чинів, які ховали своїх синів від мобілізації. Хтось повністю, хтось після кількох місяців в АТО – завчасно повертався додому чи до парламенту, чи до Укроборонпрому. Коли інших хлопців мобілізовували на рік і більше…» Утім, ми зараз не збираємося обговорювати цей скандал. Поговоримо про мораль і справедливість ситуації з призовом.
Ніхто не веде статистики, скільки дітей можновладців побувало в АТО. Ризикнемо припустити, що одиниці, та й то не на передовій і недовго. Воюють проти російського агресора діти пересічних українців. І ми розуміємо, що справедливості в цій справі в Україні не буде ніколи (як, наприклад, у Британії, де служать і воюють діти королівської крові, чи в США, де в бойових діях беруть участь діти конгресменів і сенаторів). То що ж робити?
Вихід один – контрактна армія. В Україні достатньо людей, які вміють і хочуть воювати. Це було видно хоча б за кількістю добробатів, що з’явилися після початку російської агресії. Але, звісно, ці люди хочуть отримувати за участь у бойових діях достойну оплату.
Заяви про те, що контрактна армія – це дорого, брехня. Треба менше красти з бюджету, і гроші будуть. Ми віримо Меркель, яка, коли їй запропонували відновити призов до бундесверу, відмовилась і сказала, що армія за призовом значно дорожча, аніж контрактна.
Тож, ураховуючи вищесказане, я радив би українцям голосувати за того Президента, який пообіцяє створити контрактну армію. І не через 5 років, а через рік–два. Можна ще зобов’язати служити всіх дітей депутатів і міністрів. Тоді контрактна армія з’явиться вже через кілька місяців.
Ігор Вікторов